Tales

КІНЬ І ОСЕЛ
Кінь і осел зустрілись на вузенькому мостику. Кінь каже ослові:
- Дай мені дорогу!
А осел уперся, ні з місця, і каже:
- Дай ти мені дорогу, я достойніший од тебе.
- Замовчи, нікчемо, - гордовито промовив кінь, - іще й ти здумав собою величатися! Дурнішого за осла в світі немає. Не дарма у людей поговірка склалась: "Дурний, як осел!" А кінь - розумна істота: я чоловікові приношу велику користь. Коней вчать нарівні з солдатами, і вони все дочиста розуміють, а ти що - дурний, як пробка.
- А ти хоч і розумний, зате богу противний, - каже осел, - ти такий ненажерний, що тобі корму ніколи не настачиш. Коли ховавсь Ісус Христос в яслах від розбійників, так ти все сіно пожер, йому нічим було прикриться і тебе за се бог прокляв, а я хоч і дурний, зате угодний богу. На мені божа мати їхала у Єрусалим, а ти що... Кінь має ослові уступать і повинуваться.
Ото вони сперечалися, сперечалися, один одному дороги не давали. А далі кінь із гордості кинувсь напролом, щоб збити осла з мосту, а самому пройти. Осел теж подався уперед, - і обидва полетіли у воду. Бовтаються в рівчаку і ніяк не можуть вилізти.
На той час біг по місточку собака, розпитав, з якої причини вони попадали, і сказав їм:
- Обидва ви дурні, гордість і тупість - між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би іншому дорогу, то все було б по-доброму.

ХВОРИЙ ЛЕВ І ЛИСИЦЯ
Коли лев постарівся вже і не міг зловити для себе ніякої звірини, зробився хворим і почав йойкати. Інші звірі йшли на те дивитися. Котрий прийшов до його печери дивитися, він з'їдав його і тим піддержував собі життя. Чекав, чи не прийде й лисиця, але лисиця була така мудра, що до печери не йшла, лише з ним здалеку бесідувала.
Каже до неї лев:
- Вже всі звірі відвідували мене в моїй недузі, а ти ні!
На те відповіла лисиця:
- Багато приходить, але мало відходить, тому я настільки розумна, що не йду близько тебе, бо ти не такий хворий, як голодний.

ВІВЦЯ ВЕДЕ ВОВКА ДО СПОВІДІ
Ішла овечка дорогою і зустрілася з вовком.
- Здорова була, овечко!
- Здоров, вовче, - каже овечка.
- Куди ти, - каже вовк, - ідеш?
- У поле пастись.
- Я тебе, - каже вовк, - хочу з'їсти.
- То піди ж спочатку та висповідайся.
- Куди я, питає вовк, - піду сповідатись?
- Я тебе заведу.
Ото овечка повела вовка в пастку і каже: "Застроми сюди лапу!" Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, пастка і застукнулась. Сіпався вовк, сіпався, не може ніяк, бідний, вирватись. Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов із дрючком вранці та не висповідав того вовка.

ХИТРИЙ ЇЖАК
Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака.
- Добрий день, їжаче!
Каже їжак:
- Доброго здоров'я!
- Ходи зі мною в товаристві у виноград.
А він каже:
- Ой, страшно, лисичко, бо там господар накладає сильце: можемо упасти в біду.
- О, я, - каже лисиця, - не боюся, я маю школи покінчені, то дам тобі раду!
І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася в сильце.
- Ей, - каже, - їжачку, братику, рятуй!
- Ой, ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи покінчені.
- Ой, - каже лисиця, - я уже зі страху забула геть усе.
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити:
- Нічого, - каже, - не роби, лиш як газда1 прийде, а ти зробись неживою - опусти голову, ноги, так, як би була мертва, - і може ця штука удасться.
Приходить господар, став над лисицею і каже:
- От шкода, що я не був штири дні у саду, аж прочутилася...
Взяв одною рукою за ніс, а другою - лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба, схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград: іде попри їжакову нору і знов кличе його у виноград.
- Та ти забула вже, що з тобою було?
- Ходи, ходи.
Ну, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, їжак упав у сильце.
- Ей, - каже їжак, - сестричко-лисичко, рятував я тебе, порятуй і ти мене.
- Ну, що я тобі допоможу?
Та й іде геть.
- Рятуй, бійся бога!
Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав:
- Сестричко! Дуже ми жили файно , ходи, хоч розпрощайся зі мною.
Ну, вернулася лисичка та й обнялися двоє.
- Ой, - каже їжак, - поцілуймося обоє, бо знаєш, що мені смерть зараз.
І лисиця вивалила язика і хоче їжака цілувати. Тогді їжак зловив лисицю за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Ну, узяв він борзо та й лисицю убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо видів користь.

ЖУРАВЕЛЬ ТА ЧАПЛЯ
Жили собі на болоті журавель і чапля. Скучно було журавлю самому жити, а не стало йому пари, щоб оженитися з своєю партією, з журавлихою, і пішов до чаплі посватати її, щоб з нею оженитися. А вона його зганьбила, як прийшов:
- В тебе одіж коротка, ноги дуже довгі, кормити мене не будеш мати чим, іди геть, ти з довгою шиєю!
І журавель пішов присоромлений до свого дому.
По тім сватанню розгадалася чапля:
- Скучно мені буде самій жити. Ось піду та й посватаюся з журавлем.
І приходить, і перепрошує журавля:
- Візьми мене за жінку.
А він їй відповідає:
- Іди геть, ти недорослого роду та недоброго. Було б іти тоді, як я тебе сватав, а тепер - за двері!
І пішла чапля з плачем і зо встидом до свого дому.
А потім розгадав собі журавель: "Шкода, чом не взяв чаплю в жону. Піду ще раз". І приходить до неї, і перепрошує її:
- Чапле, піди за мене заміж.
А чапля йому відповіла:
- Геть із моєї хати. Було б мене тоді брати, як я приходила до твоєї хати!
І так вони до нинішнього дня ходять і сватають себе, але не можуть поженитися.

ШКОЛЯРСЬКА НАУКА
Яка школярська наука?
Трапилося раз, що мала мавпа п'ятеро мавпенят, збирала їм по лісі їжу і носила. Раз під осінь не стало вже ніяких овочів у лісі. Питали діти матері, що вони будуть відтепер їсти? Мати сказала їм, що тепер нема вже нічого, лиш горіхи, то найсолодший на теперішній час харч.
Зібралися вони всі п'ятеро одного ранку, вилізли з дупла і пішли до лісу шукати горіхів. Знайшли горіхи, але в лушпині. Почали гризти, але то було гірке. Кажуть:
- Та наша мати хіба божевільна, коли говорить, що нема солодшого понад горіхи, а то таке дуже гірке.
Прийшли ввечері до дупла і кажуть матері, що знайшли горіхи, але їх не можна їсти, бо дуже гіркі. Мати відповіла їм на те, що вони не їли горіхів, бо горіхи солодкі.
Каже їм:
- Поведете мене туди, де ви їли горіхи.
Відвели вони вранці матір під горіх. Мати взяла горіх, розкусила, вийняла зерно і дала їм та питає: чи гірке? Вони кажуть, що се солодке, а те, що перше розкусювали, було гірке. Та й зачали говорити, що їх мати мудра, бо дала їм їсти зерно, а не лушпину.
Так і школярська наука, така спочатку гірка, як на горісі лушпина, але як вивчаться та здобудуть собі хліб, тоді звідають зерно з горіха.

НЕВЧАСНИЙ ЖАЛЬ
Чоловік їхав з ярмарку на двох підводах. Осел віз пшеницю, а кінь віз деякі дрібні покупки і чоловіка. Осел не довіз і наполовину дороги, почав приставати; непосильною йому була така поклажа. Осел каже коневі:
- Будь ласкавий, підсоби мені, а то я підірвуся і здохну!
Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив:
- А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога!
Проїхали вони з півверстви, осел затинявсь і впав. Чоловік кинувся до осла, а з нього уже й дух вийшов. Чоловік тоді взяв ніж, обідрав осла, шкуру поклав на віз. Потім упріг коня в той віз, який був із дрібною покупкою. Кінь із великою натугою тяг ті два вози. Тут-то він схаменувся:
- Ех, було б підсобить ослові, не довелось би мені таку важку поклажу тягти! То б ми вдвох везли все, а тепер я один за двох везу та ще й ослову шкуру на додаток!

ЛІТО І ЗИМА
Казала зима літові:
- Ти не хазяйка, а розтаскуха.
- Як, - каже літо, - я не хазяйка: що у мене усе є - як хліб, як і що друге?
- А так, не хазяйка, - каже зима, - що у тебе той на дворі ночує, той на степу, а я усіх як ніч - так у хату і зберу.

ТАК СВІТ ПЛАТИТЬ
Була змія; зайшла під великий камінь, а камінь осівся і привалив її так, що вона звідти ніяким способом не могла вийти. Ішов стрілець на полювання, сів на той камінь відпочивати, і вчув, що під каменем щось говорить:
- Хто би мене звідси випустив, то би велику нагороду дістав.
Він мав сокиру, пішов, утяв дерево, підважив той камінь, а під каменем змія велика, з котрої мала робиться язя1 , він її випустив звідти та й гадав собі, що вона справить його на які гроші, як то давно звикли, що опришки ховали. Зачав казати:
- Що ти мені за нагороду даси, що я тебе звідси випустив, що ти тут не вгибла?
А вона каже:
- Я тобі таку нагороду дам, що маю тебе з'їсти!
А він каже:
- То так світ платить; кому ти не даси загинути, той тобі не дасть на світі жити. Та жди, - каже, - тут лиш ти та я; та ще є звірина, будемо її кликати, аби нам робила право.
Закликали вовка, розказали, як було; вовк сказав:
- Так світ платить: кому ти не даси загинути, той тобі не дасть на світі жити.
Кликали ведведя, теж так сказав; кликали більш звірини, теж так казали. А закликали лиса; як прийшов лис, казав до нього стиха:
- Коби мені дав курку, я би тебе оборонив від ції язі.
А він каже:
- Я би дав і десять, аби мені порадив!
Як прийшов лис, то сказав:
- Я інакше вам право не можу робити, лиш мусите іти на місце, де її випустив.
Пішли вони на те місце. Сказав лис:
- Лізь там та й лягай, най я вижу, як ти там лежала.
Вона залізла і лягла; лис на того кивнув:
- Тручай камінь так, як був.
Той трутив камінь, змію привалив, і лисові файно вклонився і сказав:
- Прийдеш увечері за куркою.
Прийшов додому, розказав жінці, як було.
- Але треба дати лисові курку, що мене від смерті оборонив.
А жінка відмовляє:
- Я би курку не дала!
Лис прийшов та й по подвір'ї шукає, де та курка зладжена. Але скликав собі більш лисів на празник до тої курки. Уздрів чоловік лиса та й каже до жінки:
- Жінко, треба винести йому ту курку!
Вона каже:
- Як маєш свою, то винеси, а я свою не дам! Я тобі кажу, аби ти взяв рушницю та аби того лиса вбив!
Він послухав жінки, взяв рушницю, стрілив у лиса і лиса вбив! Лис як здихав, сказав:
- Добре то є прислів'я, що кому ти не даси загинути, той тобі не дасть на світі жити.
Решта лисів як учула, так набігла і того стрільця коло хати роз'їла. Через курку, що жінка не хотіла дати, погибли і лис і стрілець.

ВЕДМІДЬ ОБГАНЯЄ МУХИ З ЦИГАНА
Один циган піймав молоденького ведмедика, приручив його до себе і вимуштрував його робить всякі примхи. Ведмідь виріс, звикся з чоловіком і слухавсь його. Циган ходив із ним по селах і дурив там баб. Ведмідь викомарював різні комедії, показував, як п'яні валяються, як баби ідуть на роботу, як із роботи - інше...
Одного разу циган ішов із ведмедем з одного села в інше. Дорога була далека, циган натомився, одійшов трохи від дороги, ліг спочивать, а ведмедеві сказав:
- Ти ж гляди, Михайле, нікого до мене не підпускай, всіх гони од мене подалі, а хто не послуха, того бий.
- Добре, хазяїне, нікого не підпущу, спи собі.
Циган заснув, а ведмідь сів над ним і очей з його не зводив. Не вспів циган гаразд заснуть, як уже причепилася до його муха. Спочатку муха сіла циганові на ніс. Ведмідь кивнув лапою. Муха з носа злетіла і сіла на щоку. Ведмідь знов махнув лапою. Муха піднялась, повертілась-повертілась-повертілась над циганом і сіла йому на лоб. Ведмідь розсердився і каже:
- Погоди, бісова личина, я тебе навчу, як дратувати мене!
Розмахнувся з усієї сили, як торохнув цигана камінюкою по лобі! Циган і не колихнувся. Ведмідь зажурився, жалко йому стало свого хазяїна. А муха стала з його глузувать:
- Ех ти, кудлатий дурень, ти думав мене вбить, а свого хазяїна попав! От так услужив, нічого казать.
Застав дурня богу молиться, а він і лоб проб'є, або як кажуть: "Услужливий дурень страшніший ворога".

КІНСЬКА СИЛА
Був газда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як постарівся, газда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом, та й здибав лева. Лев каже до коня:
- А ну поборімся.
Кінь каже:
- Знаєш що? Ходім до скелі та й там поборемося.
Прийшли вони до скелі. Кінь був підкований, як ударить копитами в скелю - аж іскри осипалися. Тоді каже до лева:
- А ну, чи ти так годен?
Лев як ударив лапами, аж скеля стряслася, але іскри не сипалися так, як від коня. Тоді лев відійшов за кілька корчів, здибав вовка та й каже до нього:
- Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри посипляться.
- Я таких їм, - каже вовк.
Але вовк не видів коня, бо був менший, а лев видів, бо був більший. Тоді лев каже до вовка:
- А ну я тебе підійму та будеш видіти.
Лев узяв вовка в лапи, підійняв його, але так стис, що й задушив. Тогді лев вовка питається:
- А що, видиш?
Вовк навіть не відгукується. Поклав його лев на землю, дивиться, а він небіжчик. Тоді лев каже:
- Видиш, який ти дурний, ще і не видів, та вже умер, а якби ти вздрів, що би було?

ЯК СОЛОВЕЙКО ЧОЛОВІКА РОЗУМУ НАВЧИВ
Один чоловік упіймав соловейка і хотів з'їсти. Але пташок каже до нього:
- Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.
Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже.
І каже соловейко:
- Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи словам неправдоподібним не вір.
Почувши це, чоловік пустив соловейка.
А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього:
- О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився.
Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього.
Тоді соловейко каже:
- Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, що я тебе вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неправдоподібним словам ти повірив! Дивися, який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?
Та й полетів собі.

ЯК КОВАЛЬ ПЕРЕМІГ ЗМІЯ
Жив колись змій. Він їв людей і не давав їм проходу. І врятував людей од цього змія один коваль. Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того змія з світу, звісно, щоб він людей не нівечив. От змієві, як той коваль кує в кузні, досадно, що іде від коваля стук. Прилітає змій до кузні, а вона зачинена залізними дверима.
- Гей, ковалю, що ти тут ляпаєш, не даєш мені спати? Я тебе з'їм!..
- Що ж, то твоя воля. Не боронь тільки мені востаннє помолитись!
- Молись!
От коваль за молот та давай скоріше робити гвіздка.
- Чом же ти не молишся, а знову ляпаєш? - гукає змій.
- Та я молячись, - каже коваль, - ляпаю по ковадлу.
- Ну, швидше, а то в мене вже слина з рота тече.
- Зараз!
От зробив коваль гвіздка.
- Вже, - каже, - я готовий. Як же, - питає, - ти мене їстимеш? Ось в стінах є дірки (звісно, пробують свердла), так ти висолопи сюди язик, я сяду на його, а ти і проглинеш мене.
Згодився змій, висолопив у дірку язика, а коваль за гвіздка та й прибив язик до стіни. Змій сюди-туди - не одірветься. А коваль за гнуздечку та й загнуздав змія. Запріг його в соху та й проорав, виорав поле і змія, звісно, улелекав . Люди зраділи та й собі давай корчувати ліс на поле.

ЦИГАН І СМЕРТЬ
Жив-був циган. Пішов він якось у ліс дров нарубати. Побачив високого, крислатого бука, видряпався на нього, сів на гілляку, та й рубає її стовбура. Проходить повз нього чоловік і питає:
- Що ти там рубаєш?
- Не видиш? Дрова рубаю.
- Та як рубаєш?
- Так, як і всі люди!
- Ой, дивись, а то впадеш звідти, - каже перехожий.
- А ти що, бог, що все знаєш? - обурився циган.
Чоловік бачить, що тут ні з ким говорити, махнув рукою й пішов собі далі. А циган далі січе сокирою. Цок раз, цок двічі, а гілляка - трісь! Бухнув циганисько на землю, лежить, стогне. Відлежався, відстогнався, далі схопився й біжить за перехожим. Догнав чоловіка й питає:
- Ви, мабуть, пророк, бо й справді сталося так, як ви казали. Якщо так, то скажіть мені, коли я помру?
Посміхнувся чоловік так й каже:
- Помреш тоді, коли нижче хребта в тебе охолоне.
Циган відразу вхопився рукою нижче хребта, та холоду там не було, і циган відразу ж заспокоївся.
Поки було літо, циган не боявся смерті. А як настала зима, погано одягнений циган став мерзнути. Прийшли йому на згадку слова, які сказав йому перехожий. Вхопився рукою за місце нижче хребта, а воно холодне, як лід.
- Ой, біда, треба з світом прощатися! - каже циган жінці.
Вийшов на дорогу, ліг і лежить. Чекає смерті. Саме їхав чоловік на ярмарок. На конях дзвоники голосні, господар батогом у повітрі махає. Забув циган про смерть, схопився й тікає. Розсердився чоловік на цигана й давай шмагати його батогищем. Раптом циган згадав про холодне місце й ухопився за нього. А те місце вже було гарячим.
- Дай вам, чесний газдо, доброго здоров'я за те, що ви мені нижче хребта розігріли і від смерті врятували! - подякував циган чоловікові й щасливий повернувся додому.



		+375 (29) 686-92-32 - Джонни +375 (29) 402-07-43 - Химик +375 (29) 756-45-47 - Кэб E-mail


На главную	КІНЬ І ОСЕЛ Кінь і осел зустрілись на вузенькому мостику. Кінь каже ослові: - Дай мені дорогу! А осел уперся, ні з місця, і каже: - Дай ти мені дорогу, я достойніший од тебе. - Замовчи, нікчемо, - гордовито промовив кінь, - іще й ти здумав собою величатися! Дурнішого за осла в світі немає. Не дарма у людей поговірка склалась: "Дурний, як осел!" А кінь - розумна істота: я чоловікові приношу велику користь. Коней вчать нарівні з солдатами, і вони все дочиста розуміють, а ти що - дурний, як пробка. - А ти хоч і розумний, зате богу противний, - каже осел, - ти такий ненажерний, що тобі корму ніколи не настачиш. Коли ховавсь Ісус Христос в яслах від розбійників, так ти все сіно пожер, йому нічим було прикриться і тебе за се бог прокляв, а я хоч і дурний, зате угодний богу. На мені божа мати їхала у Єрусалим, а ти що... Кінь має ослові уступать і повинуваться. Ото вони сперечалися, сперечалися, один одному дороги не давали. А далі кінь із гордості кинувсь напролом, щоб збити осла з мосту, а самому пройти. Осел теж подався уперед, - і обидва полетіли у воду. Бовтаються в рівчаку і ніяк не можуть вилізти. На той час біг по місточку собака, розпитав, з якої причини вони попадали, і сказав їм: - Обидва ви дурні, гордість і тупість - між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би іншому дорогу, то все було б по-доброму. ХВОРИЙ ЛЕВ І ЛИСИЦЯ Коли лев постарівся вже і не міг зловити для себе ніякої звірини, зробився хворим і почав йойкати. Інші звірі йшли на те дивитися. Котрий прийшов до його печери дивитися, він з'їдав його і тим піддержував собі життя. Чекав, чи не прийде й лисиця, але лисиця була така мудра, що до печери не йшла, лише з ним здалеку бесідувала. Каже до неї лев: - Вже всі звірі відвідували мене в моїй недузі, а ти ні! На те відповіла лисиця: - Багато приходить, але мало відходить, тому я настільки розумна, що не йду близько тебе, бо ти не такий хворий, як голодний. ВІВЦЯ ВЕДЕ ВОВКА ДО СПОВІДІ Ішла овечка дорогою і зустрілася з вовком. - Здорова була, овечко! - Здоров, вовче, - каже овечка. - Куди ти, - каже вовк, - ідеш? - У поле пастись. - Я тебе, - каже вовк, - хочу з'їсти. - То піди ж спочатку та висповідайся. - Куди я, питає вовк, - піду сповідатись? - Я тебе заведу. Ото овечка повела вовка в пастку і каже: "Застроми сюди лапу!" Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, пастка і застукнулась. Сіпався вовк, сіпався, не може ніяк, бідний, вирватись. Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов із дрючком вранці та не висповідав того вовка. ХИТРИЙ ЇЖАК Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака. - Добрий день, їжаче! Каже їжак: - Доброго здоров'я! - Ходи зі мною в товаристві у виноград. А він каже: - Ой, страшно, лисичко, бо там господар накладає сильце: можемо упасти в біду. - О, я, - каже лисиця, - не боюся, я маю школи покінчені, то дам тобі раду! І пішли. Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася в сильце. - Ей, - каже, - їжачку, братику, рятуй! - Ой, ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи покінчені. - Ой, - каже лисиця, - я уже зі страху забула геть усе. Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити: - Нічого, - каже, - не роби, лиш як газда1 прийде, а ти зробись неживою - опусти голову, ноги, так, як би була мертва, - і може ця штука удасться. Приходить господар, став над лисицею і каже: - От шкода, що я не був штири дні у саду, аж прочутилася... Взяв одною рукою за ніс, а другою - лисичку за хвіст та й викинув її через пліт. Але лисиці лиш цього було треба, схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград: іде попри їжакову нору і знов кличе його у виноград. - Та ти забула вже, що з тобою було? - Ходи, ходи. Ну, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, їжак упав у сильце. - Ей, - каже їжак, - сестричко-лисичко, рятував я тебе, порятуй і ти мене. - Ну, що я тобі допоможу? Та й іде геть. - Рятуй, бійся бога! Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав: - Сестричко! Дуже ми жили файно , ходи, хоч розпрощайся зі мною. Ну, вернулася лисичка та й обнялися двоє. - Ой, - каже їжак, - поцілуймося обоє, бо знаєш, що мені смерть зараз. І лисиця вивалила язика і хоче їжака цілувати. Тогді їжак зловив лисицю за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Ну, узяв він борзо та й лисицю убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо видів користь. ЖУРАВЕЛЬ ТА ЧАПЛЯ Жили собі на болоті журавель і чапля. Скучно було журавлю самому жити, а не стало йому пари, щоб оженитися з своєю партією, з журавлихою, і пішов до чаплі посватати її, щоб з нею оженитися. А вона його зганьбила, як прийшов: - В тебе одіж коротка, ноги дуже довгі, кормити мене не будеш мати чим, іди геть, ти з довгою шиєю! І журавель пішов присоромлений до свого дому. По тім сватанню розгадалася чапля: - Скучно мені буде самій жити. Ось піду та й посватаюся з журавлем. І приходить, і перепрошує журавля: - Візьми мене за жінку. А він їй відповідає: - Іди геть, ти недорослого роду та недоброго. Було б іти тоді, як я тебе сватав, а тепер - за двері! І пішла чапля з плачем і зо встидом до свого дому. А потім розгадав собі журавель: "Шкода, чом не взяв чаплю в жону. Піду ще раз". І приходить до неї, і перепрошує її: - Чапле, піди за мене заміж. А чапля йому відповіла: - Геть із моєї хати. Було б мене тоді брати, як я приходила до твоєї хати! І так вони до нинішнього дня ходять і сватають себе, але не можуть поженитися. ШКОЛЯРСЬКА НАУКА Яка школярська наука? Трапилося раз, що мала мавпа п'ятеро мавпенят, збирала їм по лісі їжу і носила. Раз під осінь не стало вже ніяких овочів у лісі. Питали діти матері, що вони будуть відтепер їсти? Мати сказала їм, що тепер нема вже нічого, лиш горіхи, то найсолодший на теперішній час харч. Зібралися вони всі п'ятеро одного ранку, вилізли з дупла і пішли до лісу шукати горіхів. Знайшли горіхи, але в лушпині. Почали гризти, але то було гірке. Кажуть: - Та наша мати хіба божевільна, коли говорить, що нема солодшого понад горіхи, а то таке дуже гірке. Прийшли ввечері до дупла і кажуть матері, що знайшли горіхи, але їх не можна їсти, бо дуже гіркі. Мати відповіла їм на те, що вони не їли горіхів, бо горіхи солодкі. Каже їм: - Поведете мене туди, де ви їли горіхи. Відвели вони вранці матір під горіх. Мати взяла горіх, розкусила, вийняла зерно і дала їм та питає: чи гірке? Вони кажуть, що се солодке, а те, що перше розкусювали, було гірке. Та й зачали говорити, що їх мати мудра, бо дала їм їсти зерно, а не лушпину. Так і школярська наука, така спочатку гірка, як на горісі лушпина, але як вивчаться та здобудуть собі хліб, тоді звідають зерно з горіха. НЕВЧАСНИЙ ЖАЛЬ Чоловік їхав з ярмарку на двох підводах. Осел віз пшеницю, а кінь віз деякі дрібні покупки і чоловіка. Осел не довіз і наполовину дороги, почав приставати; непосильною йому була така поклажа. Осел каже коневі: - Будь ласкавий, підсоби мені, а то я підірвуся і здохну! Кінь не звернув уваги на осла, з досадою промовив: - А мені що до того, що ти здохнеш? Туди тобі й дорога! Проїхали вони з півверстви, осел затинявсь і впав. Чоловік кинувся до осла, а з нього уже й дух вийшов. Чоловік тоді взяв ніж, обідрав осла, шкуру поклав на віз. Потім упріг коня в той віз, який був із дрібною покупкою. Кінь із великою натугою тяг ті два вози. Тут-то він схаменувся: - Ех, було б підсобить ослові, не довелось би мені таку важку поклажу тягти! То б ми вдвох везли все, а тепер я один за двох везу та ще й ослову шкуру на додаток! ЛІТО І ЗИМА Казала зима літові: - Ти не хазяйка, а розтаскуха. - Як, - каже літо, - я не хазяйка: що у мене усе є - як хліб, як і що друге? - А так, не хазяйка, - каже зима, - що у тебе той на дворі ночує, той на степу, а я усіх як ніч - так у хату і зберу. ТАК СВІТ ПЛАТИТЬ Була змія; зайшла під великий камінь, а камінь осівся і привалив її так, що вона звідти ніяким способом не могла вийти. Ішов стрілець на полювання, сів на той камінь відпочивати, і вчув, що під каменем щось говорить: - Хто би мене звідси випустив, то би велику нагороду дістав. Він мав сокиру, пішов, утяв дерево, підважив той камінь, а під каменем змія велика, з котрої мала робиться язя1 , він її випустив звідти та й гадав собі, що вона справить його на які гроші, як то давно звикли, що опришки ховали. Зачав казати: - Що ти мені за нагороду даси, що я тебе звідси випустив, що ти тут не вгибла? А вона каже: - Я тобі таку нагороду дам, що маю тебе з'їсти! А він каже: - То так світ платить; кому ти не даси загинути, той тобі не дасть на світі жити. Та жди, - каже, - тут лиш ти та я; та ще є звірина, будемо її кликати, аби нам робила право. Закликали вовка, розказали, як було; вовк сказав: - Так світ платить: кому ти не даси загинути, той тобі не дасть на світі жити. Кликали ведведя, теж так сказав; кликали більш звірини, теж так казали. А закликали лиса; як прийшов лис, казав до нього стиха: - Коби мені дав курку, я би тебе оборонив від ції язі. А він каже: - Я би дав і десять, аби мені порадив! Як прийшов лис, то сказав: - Я інакше вам право не можу робити, лиш мусите іти на місце, де її випустив. Пішли вони на те місце. Сказав лис: - Лізь там та й лягай, най я вижу, як ти там лежала. Вона залізла і лягла; лис на того кивнув: - Тручай камінь так, як був. Той трутив камінь, змію привалив, і лисові файно вклонився і сказав: - Прийдеш увечері за куркою. Прийшов додому, розказав жінці, як було. - Але треба дати лисові курку, що мене від смерті оборонив. А жінка відмовляє: - Я би курку не дала! Лис прийшов та й по подвір'ї шукає, де та курка зладжена. Але скликав собі більш лисів на празник до тої курки. Уздрів чоловік лиса та й каже до жінки: - Жінко, треба винести йому ту курку! Вона каже: - Як маєш свою, то винеси, а я свою не дам! Я тобі кажу, аби ти взяв рушницю та аби того лиса вбив! Він послухав жінки, взяв рушницю, стрілив у лиса і лиса вбив! Лис як здихав, сказав: - Добре то є прислів'я, що кому ти не даси загинути, той тобі не дасть на світі жити. Решта лисів як учула, так набігла і того стрільця коло хати роз'їла. Через курку, що жінка не хотіла дати, погибли і лис і стрілець. ВЕДМІДЬ ОБГАНЯЄ МУХИ З ЦИГАНА Один циган піймав молоденького ведмедика, приручив його до себе і вимуштрував його робить всякі примхи. Ведмідь виріс, звикся з чоловіком і слухавсь його. Циган ходив із ним по селах і дурив там баб. Ведмідь викомарював різні комедії, показував, як п'яні валяються, як баби ідуть на роботу, як із роботи - інше... Одного разу циган ішов із ведмедем з одного села в інше. Дорога була далека, циган натомився, одійшов трохи від дороги, ліг спочивать, а ведмедеві сказав: - Ти ж гляди, Михайле, нікого до мене не підпускай, всіх гони од мене подалі, а хто не послуха, того бий. - Добре, хазяїне, нікого не підпущу, спи собі. Циган заснув, а ведмідь сів над ним і очей з його не зводив. Не вспів циган гаразд заснуть, як уже причепилася до його муха. Спочатку муха сіла циганові на ніс. Ведмідь кивнув лапою. Муха з носа злетіла і сіла на щоку. Ведмідь знов махнув лапою. Муха піднялась, повертілась-повертілась-повертілась над циганом і сіла йому на лоб. Ведмідь розсердився і каже: - Погоди, бісова личина, я тебе навчу, як дратувати мене! Розмахнувся з усієї сили, як торохнув цигана камінюкою по лобі! Циган і не колихнувся. Ведмідь зажурився, жалко йому стало свого хазяїна. А муха стала з його глузувать: - Ех ти, кудлатий дурень, ти думав мене вбить, а свого хазяїна попав! От так услужив, нічого казать. Застав дурня богу молиться, а він і лоб проб'є, або як кажуть: "Услужливий дурень страшніший ворога". КІНСЬКА СИЛА Був газда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як постарівся, газда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом, та й здибав лева. Лев каже до коня: - А ну поборімся. Кінь каже: - Знаєш що? Ходім до скелі та й там поборемося. Прийшли вони до скелі. Кінь був підкований, як ударить копитами в скелю - аж іскри осипалися. Тоді каже до лева: - А ну, чи ти так годен? Лев як ударив лапами, аж скеля стряслася, але іскри не сипалися так, як від коня. Тоді лев відійшов за кілька корчів, здибав вовка та й каже до нього: - Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри посипляться. - Я таких їм, - каже вовк. Але вовк не видів коня, бо був менший, а лев видів, бо був більший. Тоді лев каже до вовка: - А ну я тебе підійму та будеш видіти. Лев узяв вовка в лапи, підійняв його, але так стис, що й задушив. Тогді лев вовка питається: - А що, видиш? Вовк навіть не відгукується. Поклав його лев на землю, дивиться, а він небіжчик. Тоді лев каже: - Видиш, який ти дурний, ще і не видів, та вже умер, а якби ти вздрів, що би було? ЯК СОЛОВЕЙКО ЧОЛОВІКА РОЗУМУ НАВЧИВ Один чоловік упіймав соловейка і хотів з'їсти. Але пташок каже до нього: - Ні, ти мною не наїсися, чоловіче; краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть. Той чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже. І каже соловейко: - Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи словам неправдоподібним не вір. Почувши це, чоловік пустив соловейка. А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього: - О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився. Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього. Тоді соловейко каже: - Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, що я тебе вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неправдоподібним словам ти повірив! Дивися, який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина? Та й полетів собі. ЯК КОВАЛЬ ПЕРЕМІГ ЗМІЯ Жив колись змій. Він їв людей і не давав їм проходу. І врятував людей од цього змія один коваль. Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того змія з світу, звісно, щоб він людей не нівечив. От змієві, як той коваль кує в кузні, досадно, що іде від коваля стук. Прилітає змій до кузні, а вона зачинена залізними дверима. - Гей, ковалю, що ти тут ляпаєш, не даєш мені спати? Я тебе з'їм!.. - Що ж, то твоя воля. Не боронь тільки мені востаннє помолитись! - Молись! От коваль за молот та давай скоріше робити гвіздка. - Чом же ти не молишся, а знову ляпаєш? - гукає змій. - Та я молячись, - каже коваль, - ляпаю по ковадлу. - Ну, швидше, а то в мене вже слина з рота тече. - Зараз! От зробив коваль гвіздка. - Вже, - каже, - я готовий. Як же, - питає, - ти мене їстимеш? Ось в стінах є дірки (звісно, пробують свердла), так ти висолопи сюди язик, я сяду на його, а ти і проглинеш мене. Згодився змій, висолопив у дірку язика, а коваль за гвіздка та й прибив язик до стіни. Змій сюди-туди - не одірветься. А коваль за гнуздечку та й загнуздав змія. Запріг його в соху та й проорав, виорав поле і змія, звісно, улелекав . Люди зраділи та й собі давай корчувати ліс на поле. ЦИГАН І СМЕРТЬ Жив-був циган. Пішов він якось у ліс дров нарубати. Побачив високого, крислатого бука, видряпався на нього, сів на гілляку, та й рубає її стовбура. Проходить повз нього чоловік і питає: - Що ти там рубаєш? - Не видиш? Дрова рубаю. - Та як рубаєш? - Так, як і всі люди! - Ой, дивись, а то впадеш звідти, - каже перехожий. - А ти що, бог, що все знаєш? - обурився циган. Чоловік бачить, що тут ні з ким говорити, махнув рукою й пішов собі далі. А циган далі січе сокирою. Цок раз, цок двічі, а гілляка - трісь! Бухнув циганисько на землю, лежить, стогне. Відлежався, відстогнався, далі схопився й біжить за перехожим. Догнав чоловіка й питає: - Ви, мабуть, пророк, бо й справді сталося так, як ви казали. Якщо так, то скажіть мені, коли я помру? Посміхнувся чоловік так й каже: - Помреш тоді, коли нижче хребта в тебе охолоне. Циган відразу вхопився рукою нижче хребта, та холоду там не було, і циган відразу ж заспокоївся. Поки було літо, циган не боявся смерті. А як настала зима, погано одягнений циган став мерзнути. Прийшли йому на згадку слова, які сказав йому перехожий. Вхопився рукою за місце нижче хребта, а воно холодне, як лід. - Ой, біда, треба з світом прощатися! - каже циган жінці. Вийшов на дорогу, ліг і лежить. Чекає смерті. Саме їхав чоловік на ярмарок. На конях дзвоники голосні, господар батогом у повітрі махає. Забув циган про смерть, схопився й тікає. Розсердився чоловік на цигана й давай шмагати його батогищем. Раптом циган згадав про холодне місце й ухопився за нього. А те місце вже було гарячим. - Дай вам, чесний газдо, доброго здоров'я за те, що ви мені нижче хребта розігріли і від смерті врятували! - подякував циган чоловікові й щасливий повернувся додому.

Казачество
Песни
Присказки
Поверья
Байки и сказки
Скачать